Почитати

​Паливо, за яке штрафують, щоб його не спалювали

Ініціатива Мінприроди щодо більш суворого відношення до тих, хто навесні вчинює самовільні випали суху траву (див – «Паліїв сухої трави будуть карати дуже суворо») начебто в усьому дуже вірна – і довкілля зберегти в належному стані, і порушників покарати. Але виникає питання – а що далі, і що ж робити з торішніми залишками рослин? Тобто як це питання вирішувати взагалі – і спалювати їх не можна, але і залишати на колишньому місці немає практичного сенсу.

І раз батіг вже достали – то де ж тоді пряник? Тобто стимул – не спалювати сухостій, причому не тільки весняний, а взагалі? Скоро свіжа трава зійде, її почнуть підкошувати, складати в копички, а потім думати, що з нею робити далі, якщо худобі така рослинність не сподобається.

Якщо не спалювати, то куди ж його тоді дівати? Дійсно, хіба що компостувати, ну або – «в ярок за городами». Багато, хто так і робить, бо спалювати просто неба не можна, та й не варто, а до печі оберемок трави просто так не запхнеш, а якщо й запхнеш, то він миттєво прогорить.

Повторюсь – раз достали батога, то покажіть і пряника. Тобто не тільки карайте, але й стимулюйте людей «не спалювати». Що мається на увазі? Раз суха трава горить, значить – це все-таки паливо. Або, скоріш, сировина для нього, яку можна зібрати для подальшої переробки. А потенційних «паліїв» як раз і перетворити на заготівельників.

Треба небагато – створити відповідний механізм, щоб людина ретельно збирала до копичок ту саму суху траву, а потім здавала. А взамін чи то частку готового палива отримувала, чи хоча б якусь копійчину. Повірте – нагорнуть стільки, що й не переробиш. В діло піде все – і суха трава, і тріски з дерев, і торішнє листя.

Подібні приклади по Україні вже є, але всі вони реалізовані за ініціативи на місцях, а не через державні механізми.

Наведу лише декілька, з числа тих, що вже висвітлювалися на drovnik.ua

Маріуполь («У Маріуполі відходи санітарної обрізки переробляють на паливо»)

Карлівка («Тріска з місцевого узбіччя чи газ звідкілясь? Рахуйте самі»)

Кінські Роздори («В Запорізькій області сіно та солома стали вигідним паливом»)

Ніжин («Дрібні залишки деревини: коли цінність має кожна тріска»)

Це – лише декілька прикладів, є й ще, і, як показує практика – далі буде. Люди у нас дбайливі.

А от якщо на державному рівні до таких ініціатив дуже мало дослухаються. Якщо це питання підняти, то гарантовано, що наші посадовці, як завжди, одразу заявлять: заготівля, логістика, переробка – а де ж на це все брати кошти? Так, мабуть з тих, що виділяються Україною та європейцями на помпезні програми по підвищенню енергоефективності, позбавленню «газової залежності», збереження чистим довкілля, etc.

Це все те ж саме. І не так вже багато й потрібно, тим паче справа в перспективі досить прибуткова. Було б тільки у відповідних структур більше бажання займатися практичними діями, а не декларуванням намірів. Так само, як і робити одну спільну справу, а не займатися справами тільки у своєму відомстві, тільки своїм, тільки «за власним профілем зайнятості».

Олександр Бадян